9 березня1814 року у с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська область) народився геній українського народу Тарас Григорович Шевченко – пророк, поет, художник і філософ.

В історичному розвитку України Тарас Шевченко, або Великий Кобзар, як його називають в народі  — явище надзвичайне за своїм значенням у літературі, мистецтві, культурі та суспільстві. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом царських жандармів.

Творчий шлях Тараса Шевченка символічно визначив інший відомий український поет і громадський діяч Іван Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим».

У світовій літературі ім’я Тараса Шевченка стоїть в одному ряду з іменами таких видатних поетів, як Джорд Байрон, Вольфганг Гете, Діонісій Соломос, Олександр Пушкін. Найвідоміший твір Великого Поета – збірка українських поезій «Кобзар». Його перу належать також прозові твори, зокрема драма «Назар Стодоля», повісті, історичні записки «Археологічні нотатки», статті та понад 250 листів.

З художньої спадщини Українського Генія до наших часів збереглися 835 творів живопису та графіки, а також історичні відомості про ще понад 270 картин майстра, що на сьогодні  вважаються втраченими.

Пророче слово й життєвий подвиг Тараса Шевченка завжди будили розум і душу, спонукали вимірювати власні слова і вчинки з позиції особистої відповідальності. Його особиста доля нерозривно пов’язана з історією і сьогоденням українського народу, його боротьбою за незалежність, суверенність і єдність України.