Малайзія — тепла тропічна країна.
Країна сонця, дощових лісів і океанського вітру.
Країна, де цілий рік +30°C.
Де ростуть пальми.
Де ніч ніколи не приносить смертельного холоду.
Країна, яка не знала війни з часів Другої світової.
Країна, що не має сусіда, який щодня мріє знищити тебе. Стерти твою культуру. Забрати твою землю.
У такій країні справді добре жити.
Добре планувати майбутнє.
Добре будувати економіку, розвивати торгівлю, інновації, промисловість.
Добре насолоджуватися стабільністю, коли світова економічна система десятиліттями сприяла твоєму зростанню — купуючи нафту, пальмову олію, напівпровідники, інвестуючи в розвиток.
Я щиро люблю Малайзію.
Люблю її людей — добрих, відкритих, усміхнених.
Живучи тут, легко зосередитися на власному житті. На родині. На регіоні. На релігії. На безпеці та комфорті.
Бо коли в домі тепло,
коли за вікном +30°C,
дуже важко уявити,
що таке замерзла вода в крані.
Що таке батареї, які розриває мороз.
Що таке квартира з температурою +3…+5°C.
Що таке діти, які сплять у куртках.
Що таке старі люди, які від холоду не доживають до ранку.
Рівно через два тижні — чотири роки повномасштабної війни Росії проти України.
Війни XXI століття.
Війни, у якій вже загинули десятки тисяч людей.
І продовжують гинути щодня.
Це війна, де ракети й дрони навмисно знищують тепло.
Світло.
Воду.
Не військові об’єкти — життя цивільних.
Коли надворі –20°C, удари по енергосистемі — це не просто бойові дії.
Це знищення умов для життя.
Це спроба заморозити людей.
Це форма геноциду цивільного населення в центрі Європи —
на континенті, який пам’ятає геноциди минулого століття.
Перебуваючи в тропічній країні, важко уявити –20°C.
Ще важче уявити, скільки часу людина може вижити без тепла та світла.
Правда проста.
Недовго.
За останній місяць Посольство України неодноразово зверталося до уряду, бізнесу, інституцій Малайзії з проханням допомогти українцям, які замерзають.
На жаль, окрім кількох приватних ініціатив, ці заклики не знайшли широкого відгуку.
Мене щиро дивує позиція окремих інституцій щодо людей,
які сьогодні сидять без світла по 16–18 годин на добу,
без тепла у власних домівках,
лише тому що російський диктатор методично руйнує енергосистему,
намагаючись зламати націю, яка не стала на коліна.
Милосердя не має кордонів.
Милосердя не обмежене релігіями чи географією.
Кожен народ, кожна віра навчає одного — допомагати тому, хто в біді.
У Корані сказано:
«Хто врятує одне життя — той наче врятував усе людство»
(Сура Аль-Маїда, 5:32)
І ще:
«Ті, хто витрачає своє майно на допомогу нужденним, — подібні до зерна, що дає сім колосків, а в кожному колоску — сто зерен. Аллах примножує, кому забажає»
(Сура Аль-Бакара, 2:261)
Україна знає, що таке біль і страждання.
І навіть під час війни Україна надавала гуманітарну допомогу палестинському народу.
Бо милосердя — це не політика.
Це вибір серця.
Будь-яка війна закінчується.
Будь-яка імперія падає.
Російська імперія також впаде — швидше, ніж багато хто може уявити.
Ця війна закінчиться.
Україна переможе.
Нам буде важко, але ми піднімемося — як Фенікс із попелу.
І збудуємо нову, сильну, сучасну державу в центрі Європи.
Саме тому сьогодні я звертаюсь по допомогу — до друзів.
Не просто до партнерів.
До тих, хто простягне руку у найважчий момент.
Я щиро сподіваюсь бачити малайзійські компанії серед тих,
хто братиме участь у відбудові України.
У створенні нової економіки моєї держави.
Нової інфраструктури.
Нових можливостей.
Нейтралітет можна зрозуміти.
Але допомога нужденним — вище за нейтралітет.
Бо, як сказано в Корані:
«Аллах завжди повертає сторицею тим, хто допомагає у скрутну годину».
Сьогодні — саме така година в Україні.
І саме сьогодні допомога має значення.